Вы, наверное, замечали, что я довольно часто куда-то езжу.

То отдыхаю. То путешествую. То узнаю что-то новое. То ношусь целый день по экскурсиям так, что после такого «отдыха» нужен ещё один отдых.

И для меня всё это не просто развлечения.

Так я заряжаю свою внутреннюю батарейку.

В моей работе я очень много отдаю.

На протяжении 50 минут напротив меня находится человек, которому нужны моё внимание, включённость, способность думать, чувствовать, замечать, выдерживать сложные переживания и оставаться в контакте.

И чтобы было что отдавать, мне самой необходимо регулярно восполнять свои ресурсы.

Поэтому я стараюсь делать больше того, что хочу.

Еду. Смотрю. Плаваю. Гуляю. Собираю впечатления. Пробую новое. Двигаюсь. Иногда просто отдыхаю.

И здесь есть одна интересная психологическая закономерность.

Между «я должна» и «я хочу» — целый мир

Для нашей психики существует существенная разница между двумя внутренними позициями:

«Я должна это делать».

И:

«Я решила это делать, потому что хочу получить определённый результат».

В психологии существует понятие автономии — переживания себя автором собственных действий и решений.

Автономия не означает полной независимости от обстоятельств или других людей. Это способность осознавать собственные желания, потребности, ценности и принимать решения, насколько позволяют реальные условия жизни.

А ещё существует понятие выученной беспомощности.

Оно описывает состояние, которое может формироваться, когда человек многократно сталкивается с ситуациями, в которых его действия не влияют на результат. Постепенно он может перестать замечать даже те возможности, которые у него действительно есть.

Ощущение беспомощности и отсутствия контроля связано с депрессивной симптоматикой, хотя само по себе не объясняет всех причин депрессии.

Именно поэтому я люблю иногда устраивать ревизию своим многочисленным «надо».

Что на самом деле скрывается за нашим «надо»?

«Мне надо работать».

Правда?

А если честнее?

Я хочу работать, потому что хочу профессионально реализовываться, зарабатывать деньги, быть независимой и иметь определённый уровень жизни.

«Мне надо заниматься английским».

А может:

Я хочу знать английский, потому что выбрала жить в англоязычной стране и хочу иметь больше свободы, самостоятельности и возможностей.

«Мне надо идти в спортзал».

Или:

Я хочу иметь сильное тело, больше энергии, лучше себя чувствовать — и поэтому сегодня выбираю физическую активность.

Снаружи действие осталось тем же.

Но внутри произошло кое-что принципиально важное.

Из объекта обстоятельств я снова становлюсь субъектом собственной жизни.

Не «меня заставляют».

Не «жизнь заставила».

Не «у меня нет выбора».

А:

Я понимаю, зачем я это делаю.

Я хочу того, что стоит за этим «надо».

И я выбираю заплатить за желаемый результат определённую цену.

Конечно, не все обстоятельства мы выбираем. Бывают реальные ограничения, обязательства и ситуации, в которых пространство выбора очень невелико.

Но даже тогда иногда остаётся возможность исследовать своё отношение к происходящему, свои потребности и те решения, которые нам доступны.

Взрослое «хочу» — это не жизнь без усилий

Вот эта мысль для меня особенно важна.

Потому что взрослое «хочу» вовсе не означает:

«Я каждую секунду делаю только то, что приносит удовольствие».

Я могу совершенно не хотеть выполнять конкретное действие.

Но при этом хотеть результата, ради которого его выполняю.

Не хочу вставать рано — хочу успеть на самолёт.

Не хочу разбираться с документами — хочу иметь определённые возможности.

Не хочу сегодня напрягаться — хочу завтра получить результат.

И тогда даже неприятное «надо» может возвращаться в пространство моего осознанного выбора.

Я перестаю воспринимать усилия исключительно как принуждение и начинаю замечать, ради чего их прикладываю.

Это не магическое превращение неприятного в приятное. И не попытка убедить себя, что любое обязательство обязательно должно нравиться.

Это возвращение контакта с собственными мотивами и ценностями.

Почему активность и новые впечатления помогают нам психологически?

Для психологического благополучия важны вещи, которые мы иногда недооцениваем:

• Ощущение выбора и автономии.
• Движение и физическая активность.
• Приятные и значимые события.
• Социальные связи и поддерживающие отношения.
• Новизна и любопытство.
• Ощущение собственной эффективности.
• Деятельность, соответствующая нашим ценностям.
• Возможность отдыхать и восстанавливать силы.

В психотерапии существует подход, который называется поведенческой активацией.

Его используют, в частности, в работе с депрессией.

Очень упрощённо его принцип можно описать так: мы не всегда ждём, пока сначала появятся силы, настроение и желание что-то делать.

Иногда мы начинаем с небольших, посильных действий, постепенно возвращая в жизнь активность, контакт, удовольствие и смысл.

И со временем эмоциональное состояние может начать меняться.

Здесь важно понимать, что поведенческая активация — это не призыв заставлять себя быть активным любой ценой. Она предполагает внимательное отношение к состоянию человека, его возможностям и ограничениям.

Мой способ заботиться о себе

Поэтому мои путешествия, экскурсии, море, новые места, впечатления и иногда совершенно безумное количество активностей за один день — это ещё и мой способ заботиться о собственной психике.

Я заряжаю свою внутреннюю батарейку.

Чтобы жить.

Чтобы хотеть.

Чтобы чувствовать.

Чтобы интересоваться.

Чтобы сохранять профессиональную устойчивость и внутренний ресурс для работы с людьми.

При этом я не считаю, что каждому человеку необходимо путешествовать или постоянно искать новые впечатления.

Для кого-то восстановлением становится тишина. Для кого-то — сад, книги, творчество, прогулки, общение с близкими или возможность побыть одному.

Важно не то, каким именно способом мы восполняем силы.

Важно, насколько этот способ соответствует нашим собственным потребностям.

И ещё важно помнить: клиническую депрессию нельзя просто «отменить» позитивным мышлением, путешествиями или заменой слова «должна» на «хочу».

Депрессия — сложное состояние, связанное с биологическими, психологическими и социальными факторами. Иногда человеку необходимы профессиональная психотерапевтическая помощь, медицинское сопровождение и медикаментозное лечение.

Но в повседневной жизни способность замечать собственные желания, потребности и доступные возможности выбора может стать важной частью заботы о психологическом благополучии.

А чего я на самом деле хочу?

Иногда полезно остановиться перед очередным внутренним:

«Господи, я опять должна…»

И спросить себя:

«А чего я в конечном итоге хочу? Ради чего я решила это делать?»

Возможно, за этим «надо» обнаружится желание безопасности, свободы, близости, развития, самостоятельности или чего-то ещё, по-настоящему важного.

А иногда обнаружится, что за очередным «надо» вообще не стоит ничего моего. Только старое правило, чужое ожидание или привычка соответствовать.

И тогда появляется ещё один важный вопрос:

«А действительно ли я хочу продолжать это делать?»

Ведь психологическая зрелость — это не только способность принимать ответственность за собственные решения.

Это ещё и способность пересматривать их.

Иногда за одним маленьким «надо» обнаруживается очень большое:

«Я так выбрала. Потому что именно так я хочу жить». ❤️

Ольга Полях
Психотерапевт, CTA, UKCP Registered
Читайте также:

Между движением и покоем: как научиться не только достигать, но и жить →

Подробнее о моём психотерапевтическом подходе →

Ви, мабуть, помічали, що я досить часто кудись їжджу.

То відпочиваю. То подорожую. То дізнаюся щось нове. То цілий день бігаю екскурсіями так, що після такого «відпочинку» потрібен ще один відпочинок.

І для мене все це не просто розваги.

Так я заряджаю свою внутрішню батарейку.

У своїй роботі я дуже багато віддаю.

Протягом 50 хвилин навпроти мене перебуває людина, якій потрібні моя увага, залученість, здатність думати, відчувати, помічати, витримувати складні переживання та залишатися в контакті.

І щоб було що віддавати, мені самій необхідно регулярно відновлювати власні ресурси.

Тому я намагаюся більше робити того, чого хочу.

Їду. Дивлюся. Плаваю. Гуляю. Збираю враження. Пробую нове. Рухаюся. Іноді просто відпочиваю.

І тут є одна цікава психологічна закономірність.

Між «я повинна» та «я хочу» — цілий світ

Для нашої психіки існує суттєва різниця між двома внутрішніми позиціями:

«Я повинна це робити».

І:

«Я вирішила це робити, тому що хочу отримати певний результат».

У психології існує поняття автономії — переживання себе автором власних дій і рішень.

Автономія не означає повної незалежності від обставин чи інших людей. Це здатність усвідомлювати власні бажання, потреби, цінності та ухвалювати рішення в межах реальних можливостей.

А ще існує поняття вивченої безпорадності.

Воно описує стан, який може формуватися, коли людина багаторазово стикається із ситуаціями, у яких її дії не впливають на результат. Поступово вона може перестати помічати навіть ті можливості, які насправді має.

Відчуття безпорадності та відсутності контролю пов'язане з депресивною симптоматикою, хоча саме по собі не пояснює всіх причин депресії.

Саме тому я люблю іноді влаштовувати ревізію своїм численним «треба».

Що насправді приховується за нашим «треба»?

«Мені треба працювати».

Справді?

А якщо чесніше?

Я хочу працювати, тому що хочу професійно реалізовуватися, заробляти гроші, бути незалежною та мати певний рівень життя.

«Мені треба вивчати англійську».

А можливо:

Я хочу знати англійську, тому що обрала жити в англомовній країні й хочу мати більше свободи, самостійності та можливостей.

«Мені треба йти до спортзалу».

Або:

Я хочу мати сильне тіло, більше енергії, краще почуватися — і тому сьогодні обираю фізичну активність.

Зовні дія залишилася тією самою.

Але всередині відбулося дещо принципово важливе.

З об'єкта обставин я знову стаю суб'єктом власного життя.

Не «мене змушують».

Не «життя змусило».

Не «у мене немає вибору».

А:

Я розумію, навіщо це роблю.

Я хочу того, що стоїть за цим «треба».

І я обираю заплатити за бажаний результат певну ціну.

Звісно, не всі обставини ми обираємо. Існують реальні обмеження, зобов'язання та ситуації, у яких простір вибору дуже вузький.

Але навіть тоді іноді залишається можливість досліджувати своє ставлення до того, що відбувається, власні потреби та рішення, які нам доступні.

Доросле «хочу» — це не життя без зусиль

Ця думка для мене особливо важлива.

Тому що доросле «хочу» зовсім не означає:

«Я щосекунди роблю лише те, що приносить задоволення».

Я можу зовсім не хотіти виконувати конкретну дію.

Але водночас хотіти результату, заради якого її виконую.

Не хочу рано вставати — хочу встигнути на літак.

Не хочу розбиратися з документами — хочу мати певні можливості.

Не хочу сьогодні напружуватися — хочу завтра отримати результат.

І тоді навіть неприємне «треба» може повертатися у простір мого усвідомленого вибору.

Я перестаю сприймати зусилля виключно як примус і починаю помічати, заради чого їх докладаю.

Це не чарівне перетворення неприємного на приємне. І не спроба переконати себе, що будь-яке зобов'язання обов'язково має подобатися.

Це повернення контакту з власними мотивами та цінностями.

Чому активність і нові враження підтримують наше психологічне благополуччя?

Для психологічного благополуччя важливі речі, які ми іноді недооцінюємо:

• Відчуття вибору та автономії.
• Рух і фізична активність.
• Приємні та значущі події.
• Соціальні зв'язки й підтримувальні стосунки.
• Новизна та допитливість.
• Відчуття власної ефективності.
• Діяльність, що відповідає нашим цінностям.
• Можливість відпочивати та відновлювати сили.

У психотерапії існує підхід, який називається поведінковою активацією.

Його використовують, зокрема, у роботі з депресією.

Якщо дуже спростити, його принцип можна описати так: ми не завжди чекаємо, поки спочатку з'являться сили, настрій і бажання щось робити.

Іноді ми починаємо з невеликих, посильних дій, поступово повертаючи в життя активність, контакт, задоволення та сенс.

І з часом емоційний стан може почати змінюватися.

Тут важливо розуміти, що поведінкова активація — це не заклик змушувати себе бути активними за будь-яку ціну. Вона передбачає уважне ставлення до стану людини, її можливостей та обмежень.

Мій спосіб піклуватися про себе

Тому мої подорожі, екскурсії, море, нові місця, враження та іноді абсолютно шалена кількість активностей за один день — це ще й мій спосіб піклуватися про власну психіку.

Я заряджаю свою внутрішню батарейку.

Щоб жити.

Щоб хотіти.

Щоб відчувати.

Щоб цікавитися.

І щоб зберігати професійну стійкість та внутрішній ресурс для роботи з людьми.

Водночас я не вважаю, що кожній людині необхідно подорожувати чи постійно шукати нових вражень.

Для когось відновленням стає тиша. Для когось — садівництво, книжки, творчість, прогулянки, спілкування з близькими або можливість побути наодинці.

Важливо не те, яким саме способом ми відновлюємо сили.

Важливо, наскільки цей спосіб відповідає нашим власним потребам.

І ще важливо пам'ятати: клінічну депресію не можна просто «скасувати» позитивним мисленням, подорожами або заміною слова «повинна» на «хочу».

Депресія — складний стан, на який впливають біологічні, психологічні та соціальні чинники. Іноді людині необхідні професійна психотерапевтична допомога, медичний супровід і медикаментозне лікування.

Але в повсякденному житті здатність помічати власні бажання, потреби та доступні можливості вибору може стати важливою частиною турботи про психологічне благополуччя.

А чого я насправді хочу?

Іноді корисно зупинитися перед черговим внутрішнім:

«Боже, я знову повинна…»

І запитати себе:

«А чого я зрештою хочу? Заради чого я вирішила це робити?»

Можливо, за цим «треба» виявиться бажання безпеки, свободи, близькості, розвитку, самостійності або чогось іншого, по-справжньому важливого.

А іноді виявиться, що за черговим «треба» взагалі немає нічого мого.

Лише старе правило, чуже очікування або звичка відповідати цим очікуванням.

І тоді виникає ще одне важливе запитання:

«А чи справді я хочу продовжувати це робити?»

Адже психологічна зрілість — це не лише здатність брати відповідальність за власні рішення.

Це ще й здатність переглядати їх.

Іноді за одним маленьким «треба» виявляється дуже велике:

«Я так обрала. Тому що саме так я хочу жити». ❤️

Ольга Полях
Психотерапевтка, CTA, UKCP Registered
Читайте також:

Між рухом і спокоєм: як навчитися не лише досягати, а й жити →

Дізнатися більше про мій психотерапевтичний підхід →

You may have noticed that I travel quite a lot.

Sometimes I'm on holiday. Sometimes I'm exploring somewhere new. Sometimes I'm learning something, or rushing from one excursion to another all day long, to the point where I need another holiday to recover from my holiday.

And for me, these experiences are much more than entertainment.

This is how I recharge my inner battery.

In my work, I give a great deal of myself.

For 50 minutes, I sit with someone who needs my attention, presence, ability to think, feel, notice, hold difficult emotions, and remain emotionally connected.

And in order to have something to give, I need to regularly replenish my own resources.

That is why I try to do more of the things I genuinely want to do.

I travel. I explore. I swim. I walk. I collect experiences. I try new things. I move. And sometimes I simply rest.

There is something psychologically interesting about this.

Between “I Have To” and “I Want To” Lies a Whole World

There is a significant psychological difference between two inner positions:

“I have to do this.”

And:

“I have decided to do this because I want to achieve a particular result.”

In psychology, there is a concept called autonomy — the experience of being the author of our own actions and decisions.

Autonomy does not mean being completely independent of circumstances or other people. It means being able to recognise our desires, needs and values, and to make decisions within the possibilities available to us.

There is also a concept known as learned helplessness.

It describes a state that can develop when a person repeatedly experiences situations in which their actions have no effect on the outcome. Over time, they may stop recognising opportunities to influence situations, even when those opportunities genuinely exist.

Feelings of helplessness and lack of control are associated with depressive symptoms, although they do not, on their own, explain all the causes of depression.

This is why I sometimes enjoy reviewing my many “have tos”.

What Is Really Behind Our “Have To”?

“I have to work.”

Really?

Or, if I'm being more precise:

I want to work because I want professional fulfilment, financial independence, and a certain quality of life.

“I have to study English.”

Or perhaps:

I want to speak English because I have chosen to live in an English-speaking country, and I want greater freedom, independence and opportunities.

“I have to go to the gym.”

Or:

I want to have a strong body, more energy and better physical wellbeing — and that is why I am choosing to exercise today.

From the outside, the action remains exactly the same.

But internally, something fundamentally important has changed.

Instead of being an object of circumstances, I become an active subject of my own life again.

Not “they are making me”.

Not “life has forced me”.

Not “I have no choice”.

But:

I understand why I am doing this.

I want what lies behind this “have to”.

And I choose to accept the cost of achieving the result I want.

Of course, we do not choose all our circumstances. There are real limitations, responsibilities and situations in which our freedom of choice is extremely restricted.

But even then, it may sometimes be possible to explore our relationship with what is happening, our needs, and the decisions that remain available to us.

An Adult “I Want To” Does Not Mean a Life Without Effort

This idea is particularly important to me.

Because a mature “I want to” certainly does not mean:

“I only ever do things that bring me pleasure.”

I may have absolutely no desire to carry out a particular task.

But I may still want the result that the task makes possible.

I don't want to get up early — I want to catch my flight.

I don't want to deal with paperwork — I want to have certain opportunities.

I don't want to make an effort today — I want to achieve something tomorrow.

And in this way, even an unpleasant “have to” can become part of my conscious choice.

I stop experiencing effort purely as an obligation and begin recognising what I am making that effort for.

This is not about magically turning something unpleasant into something enjoyable. Nor is it about convincing myself that every responsibility must feel good.

It is about reconnecting with my own motivations and values.

Why Do Activity and New Experiences Support Our Psychological Wellbeing?

There are important aspects of psychological wellbeing that we sometimes underestimate:

• A sense of choice and autonomy.
• Movement and physical activity.
• Enjoyable and meaningful experiences.
• Social connections and supportive relationships.
• Novelty and curiosity.
• A sense of personal effectiveness.
• Activities that reflect our values.
• Opportunities to rest and recover.

In psychotherapy, there is an approach called behavioural activation.

It is used, among other things, in the treatment of depression.

To put it very simply, the principle is this: we do not always wait until we feel motivated, energetic or emotionally ready before we begin doing things.

Sometimes we start with small, manageable actions, gradually bringing activity, connection, pleasure and meaning back into our lives.

And over time, our emotional state may begin to change.

It is important to understand that behavioural activation is not about forcing ourselves to stay busy at any cost. It involves careful attention to a person's emotional state, abilities and limitations.

My Way of Taking Care of Myself

So my travels, excursions, the sea, new places, fresh experiences and sometimes an absolutely ridiculous number of activities packed into a single day are also part of how I care for my psychological wellbeing.

I recharge my inner battery.

So that I can live.

So that I can want things.

So that I can feel.

So that I can remain curious.

And so that I can maintain my professional resilience and the inner resources I need in my work with other people.

Of course, I do not believe that everyone needs to travel or constantly seek new experiences.

For some people, restoration comes through silence. For others, it may be gardening, reading, creativity, walking, spending time with loved ones, or simply being alone.

What matters is not the particular way we restore our energy.

What matters is how well that way of caring for ourselves meets our own needs.

It is also important to remember that clinical depression cannot simply be “switched off” through positive thinking, travelling, or replacing the words “I have to” with “I want to”.

Depression is a complex condition influenced by biological, psychological and social factors. Sometimes professional psychotherapy, medical support and medication are necessary.

But in everyday life, the ability to recognise our own desires, needs and available choices can be an important part of caring for our psychological wellbeing.

What Do I Really Want?

Sometimes it is worth stopping when we hear that familiar inner voice:

“Oh God, I have to do this AGAIN…”

And asking ourselves:

“What do I ultimately want? What made me decide to do this in the first place?”

Perhaps behind that “have to” we will discover a desire for security, freedom, closeness, growth, independence, or something else that genuinely matters to us.

And sometimes we may discover that there is nothing truly ours behind that particular “have to”.

Only an old rule, someone else's expectations, or a long-established habit of trying to meet them.

And then another important question emerges:

“Do I actually want to continue doing this?”

Because psychological maturity is not only about taking responsibility for our decisions.

It is also about being able to reconsider them.

Sometimes, behind one small “have to”, we discover something much bigger:

“I chose this. Because this is how I want to live.”

Olha Poliakh
Psychotherapist, CTA, UKCP Registered
Read also:

Between Movement and Stillness: Learning Not Just to Achieve, but to Live →

Learn more about my psychotherapy approach →